Лінґвістичний навчальний музей КНУ ім.Тараса Шевченка

11/12/2023

Уже почало розходитися спільне селфі Зеленського з аргентинською депутаткою Sabrina Ajmechet з не зовсім літературним коментарем щодо його чоловічих якостей.
Менше з тим, мене у цій новині більше зацікавило прізвище депутатки - Ахмечет (і так - не треба намагатися зламати язика намагаючись вимовити його на англійський манір). Якщо вірити Вікіпедії, панянка має єврейське походження, і тим більш дивним виглядає подібне прізвище - не Ашкеназ і не Мендез. Більш типово припустити, що її предки-сефарди (бо найчастіше в іспаномовних країнах зустрічаються саме вони) втекли від іспанської інквізиції до Османської Імперії, де потуречили своє прізвище Іґлесіас (~ Церковний) на Ak-Meçet (~ Білоцерковський).
Альтернативним є південно-українське/кримське походження, з прізвищем-локонімом Акмечетський. Зокрема, у моєму рідному районі є село Акмечетські Ставки (колишня Акмечетка, нинішнє Прибужжя). І якби у команді президента були відповідно обізнані люди, вони могли б розпитати більше, ніж скупо повідомляє Вікіпедія :).

25/07/2023

Костянтин Миколайович Тищенко встиг зробити все, що мав і хотів. Нам лишається це підхопити й не розтринькати.

На тлі щоденних жахливих утрат і травм ця трагічна новина не має загубитися: 23 липня 2023 року пішов із життя професор Костянтин Миколайович Тищенко,

25/07/2023

З невимовним сумом і жалем у серці мусимо повідомити, що цієї неділі, 23 липня 2023р., нас усіх спіткала болюча втрата - не стало Великої Людини, великого розуму - мовознавця, поліглота, професора КНУ Костянтина Миколайовича Тищенка.
Офіційне прощання планується на 10-у ранку 27 липня, у "жовтому" корпусі КНУ.

28/06/2023

І про вічне, без чого не уявити базу лінґвістики - себто, про словники. Точніше, вектор розвитку цієї суб-царини на майбутнє.
Olena Synchak
#словникувати Конференція eLex - наче Оскар у сфері лексикографії. Словникарі і словникарки з різних країн цьогоріч зібралися в Брно, щоб обговорити мистецтво створення словників у добу комп'ютерних технологій. Настрої - поділитись з іншими своїми розробками. Ось нотатки на полях першого дня конференції. Чеські дослідники (Milos Jakubicek) працюють над Koditex: багатовимірним аналізом мовних регістрів - дуже цікаво, складні моделі. Показують відмінність писемного та усного варіантів чеської як унікальну диглосію. Розмовні слова пов'язують із такими регістрами: коментарі, нарація, драма, розмова та ін. Розмовність із тяжінням до нейтральності (ремарка в чеських словниках) - журналістика, коментарі, факти, нарація, популяризація та ін. За цим принципом, переважання фемінітивів у журналістських тестах у нас може свідчити про їх тяжіння до нейтральності (але то мої висновки:)
Дослідниця з Португальської національної академії наук (Ana Salgado) презентувала онлайн тлумачний словник португальської мови, який вони зробили за 8 років (з 2015!). І це любов. У визначеннях дотримано принципу інклюзії: тлумачення шлюбу включає негетеросексуальні стосунки; чоловічі назви послідовно сусідять із жіночими. Для англіїзмів подають власне португальські відповідники! Словник зроблено з великою любов'ю, а презентовано з великою пристрастю. Усе для того, щоб люди захотіли вивчати португальську, а словники їм у цьому допомагали. Ух, хочу такого словника для української мови...
Наприкінці першого дня виступили доповідачки, чиї проєкти було підтримано особливими нагородами. Три виступи стосувалися лексикографічних розробок у сфері шкільної освіти (англо-арабський мобільний додаток із фізики для школярів в Омарі; англійський додаток для дітей у Південній Африці - не для айфонів, звісно, а для пристроїв на кшталт калькуляторів). І на завершення - іспанка Jelena Kallas запрезентувала свій автоматичний сканер, який розпізнає англіїзми в іспанських текстах. Проєкт назвала на честь іспанського лінгвіста Lazaro, який вів колонку в газеті, у якій часто виступав проти засилля англіїзмів в іспанській мові. Вона докладно поділилася, як тренувала свої два модулі (насправді сім чи більше) розпізнавати англіїзми. Десь так само пристрасно, якби танцювала сальсу чи фламенко. За цей проєкт вона отримала нагороду The Adam Kilgarriff Prize 2023. Попереду ще два дні конференції.

https://www.facebook.com/olendrynka/posts/pfbid02EFU6WUo85aVWJFEmmSqSCwvTWUP2FyrqVU7MWRJW2goNuB5jC58SXuuGuKHnrKwQl

08/02/2023

У зв'язку з новинами про те, що у "одвічно нейтральній" Швейцарії заради України вперше за кількасот років вирішили внести зміни до свого законодавства, що забороняє продаж зброї будь-якій з воюючих сторін, поглянемо на цю країну ближче.
Офіційна німецькомовність значної частини цієї конфедерації затуляє собою той факт, що використовувана офіційно "писемна" мова аж до нерозуміння розбігається з фактично уживаними на місцях усними говірками. Слід, одначе, віддати належне швейцарській гіперувічливості та поблажливості до приїжджих - усі вони володіють стандартною німецькою (Hochdeutsch), як і французькою, й англійською, тому підлаштовуються під іноземця чи туриста, переходячи на мову співрозмовника (саме тому опанувати місцеві говірки простим "зануренням" у середовище практично неможливо).
Усі ці місцеві діалекти (причому, у кожній долині - свій), насправді, є сучасними варіантами окремої давньогерманської мови - алеманської. Опинившись після розпаду франкської держави Карла Великого у її германськомовній частині, швейцарські кантони аж до 1815р. формально входили до складу Священної Римської Імперії - переважно німецькомовної (до речі, з кінця 15ст. повна назва Імперії містила уточнення - "Імперія німецької нації"). І хоча вже з кінця 13ст. швейцарські кантони один за одним поволі де-факто були самоврядними, саме німецька залишалася мовою офіційного діловодства та письма. Кожен з, по суті, суверенних, кантонів був задрібним, аби розробити й надалі розвивати власний мовний стандарт на базі народної говірки. Домовитися ж про мовний стандарт для усієї Конфедерації було ще більш неможливо - адже у кожного кантону говірка була своя, і взяти за основу майбутньої літературної мови говірку "чужого" кантону, наступивши на горло власній, рідній говірці, не дозволяла кантональна гордість. Та й виділити котрийсь із кантонів як "державоутворюючий" чи "об'єднавчий" не було на основі чого - уся Швейцарія, аж до кінця XIXст. тоді була однаково бідна й переважно сільська, без жодних домінуючих міських центрів (якими зараз є, наприклад, Цюріх, Базель та Берн).

(на мапі - варіанти місцевих назв "плаского пиріжка з начинкою", взято з "Малого мовного атласу німецькомовної Швейцарії"/ Kleinen Sprachatlas der deutschen Schweiz/).

08/02/2020

Ця світлина опинилася у переліку "Фото тижня" низки західних видань. На ньому зображено літню жінку з невеличкого, практично щезаючого народу-племені Немаді з Центральної Мавританії. Акцент ЗМІ був на тому, що від початку посухи в Сахелі, що триває з 1970-х років, кількість Немаді, що й досі не відмовилися від свого традиційного способу життя, дедалі меншає - зараз весь "народ" налічує декілька сотень, не зважаючи на той факт, що немадійський діалект класифікують як окремий https://en.wikipedia.org/wiki/Nemadi_dialect .

Нашу ж увагу привернули риси обличчя тієї жінки, та неприродня синява її очей, що її так вигідно підкреслює відповідного кольору накидка. Що ж до рис обличчя, то з таким же успіхом подібної зовнішності старенька могла торгувати насінням на базарі десь у Звенигородці (це б надавало їй такої ж засмаги).
Наразі відсутні детальні генетичні карти Мавританії, а тим менше - немадійців. Разом з тим, як свідчать ті наявні крихти генетичної інформації, мітохондріональні (себто, материнські, а не батьківські) ДНК мавританців відзначає переважаюча схожість із західно-євразійськими. Пояснюють це, здебільшого, притоком рабів у період жвавої арабської работоргівлі у регіоні Середземномор'я (та, вочевидь, Чорного моря).
https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pubmed/16907709
Що не кажи, а генетичний розподіл - чудернацька штука, котра не припиняє нас вражати (як, наприклад, 23% носіїв "кельтської" гаплогрупи R1b в Центральному Сахелі, головно, навколо озера Чад).

19/12/2019

Мармузовичі - найдавніша назва того села, котра сягає корінням ще в VIII-XIст. Очевидно, що це до-слов'янський топонім (ґотський, римський, кельтський, гунський - не беруся зараз одразу оцінювати, хто зна - можливо ще до-індоєвропейський). Це - унікальна історична спадщина: адже топоніми (окрім ДНК мешканців, та викопних артефактів - які ще треба знайти й викопати!) - це єдине, що збереглося з дописемних часів, адже Україна не може похвастати як Юдея, Елада чи Рим античною писемною традицією, у нас катастрофічний брак джерел, і топоніми їх частково заповнюють.
Ця "чолобитна" мармузовичан-андріївців уже лишила доволі масний шлейф у інтернеті. На викладених відео, з "аргументів" у селян - що "документи треба перероблювати - у людей нихто не питав". Так само, я певен, їхні предки 80 років тому нікого не питали, а в гонитві за "більш престижною" (точніше - більше їхьому примітивному розуму зрозумілою) назвою "протягли" цю Андріївку.
ЛюдЯм хочеться "не виділятися", унікальність своєї назви вони виміняли на сірий noname (загугліть, скільки по Україні і в колишньому СРСР тих "андріївок"). Це саме той випадок, коли ледачий двічі робить, дурний двічі ходить, а скупий - двічі платить: не було б перейменування 1946р., не було б і нинішньої ситуації.
Що ж стосується свіжого голосування з цього питання у ВР - то депутати, на відміну від селян, повинні були б мати власний розум і стратегічне бачення. На жаль, ніт... При цьому, у сусідній Туреччині вже понад 100 років триває мовна (й топонімічна) реформа, котра у вузькому колі експертів називається "катастрофічним успіхом" - а полягає вона у планомірному й розтягнутому на ціле століття процесі заміни іншомовних запозичень (головно - арабських та перських) на питомо власні - тюркські. Паралельно, відбувається така ж сама "зачистка" топонімів від "шарів" попередників - вірменських, грецьких, асирійських, тощо.
В усіх притомних країнах, де існує свідома еліта, котра розуміє небезпеку і наслідки (як престижні, так і більш практичні) збереження насаджених у колоніальні чи окупаційні часи назв, і систематично це усуває.
В Україні ж - протилежна ситуація: у нас, насправді, багатюща історична спадщина (не думаю, що треба когось переконувати в престижності відродження назв римського, скіфського чи давніших періодів - перш за все, щоб обґрунтувати правомірність належності нам цієї території), ми - на 100% легітимні нащадки тих, хто тут жив - і 500, і 1000, і 9000 років тому. У багатьох традиціях (наприклад, у давньоскандинавській) виграш у земельній суперечці був за тією стороною, котра згадає (і назве) довший і давніший перелік своїх предків, що володіли колись цією землею.
P.S. А документи перероблювали так само і в Дніпрі, і в Чорноморську, і ще в безлічі декомунізованих населених пунктів - і я чомусь жодного разу не чув за подібні проблеми.