15/02/2023
14 лютого у Міжнародний день дарування книги до Академії приїхав з дарунками Віктор Ковальський, професор Академії адвокатури України, засновник та головний менеджер видавництва «Юрінком Інтер» – першого українського юридичного видавництва. Скориставшись нагодою, ми попросили Віктора Семеновича відповісти на кілька запитань щодо книги, книгарства і тільки. Пропонуємо текстову версію цього імпровізованого інтерв’ю – запитання ставив проф. Сергій Гончаренко.
С.Г.: Вікторе Семеновичу, вітаю і дякую, що знайшли час поговорити саме сьогодні, в цей символічний день – день дарування книги. Книга існує протягом тисячоліть – в тому чи іншому вигляді, від папірусів і глиняних табличок до надсучасних матеріалів і технологій друку. Книга давно вже не просто носій інформації, але й культурний символ, мистецький та релігійний концепт, якась майже містична сутність. Проте, у нашу цифрову епоху, коли у невеличкий ґаджет можна закачати цілу бібліотеку, чи не стає паперова книга рудиментом? Це питання лунає дедалі частіше, адже книга з паперу не зручна, не екологічна і ще багато «не». Яким ви бачите майбутнє друкованої книги – вціліє? збереже свою культурну місію? Чи її спіткає доля музейного експонату або пафосного сувеніру до ювілею на кшталт псевдосамурайського меча чи бронзової Феміди?
В.К.: Як би не склалося у поточному моменті, книга це твір, інтелектуальний капітал, якім людство має користуватися. Спосіб цього користування – паперова книга, електронний контент, якійсь звуковий файл – то вже інше питання. Хто як пристосовується до способу користування книгою, той так і вчиться, задовольняє свої інформаційно-пізнавальні потреби. Подарункові або дитячи видання вони як були яскравими та паперовими, так вони і залишаться. Навчальні або наукові видання переходять у формат електронних. Художня література поступово, але все більше набуває формату звукових видань. Так що книга за форматом видання є різна, головне щоб вона була зручна у користуванні.
С.Г.: Не секрет, що якісна наукова література – це дорого. В європейських країнах ґрунтовна монографія авторитетних авторів може коштувати 200–300, а то й 500 Євро. У нас поки що менше, але все одно недешево, і для багатьох науковців, а тим паче студентів – не по кишені. За кордоном – рятують бібліотеки. Навіть у далеко не провідній європейській чи американській бібліотеці, як правило, можна знайти або замовити практично все, що необхідно для роботи та навчання. І це не в останню чергу завдяки потужній і взаємовигідній співпраці між бібліотеками і видавництвами. Я знаю, що ви сьогодні, у Міжнародний день дарування книг, подарували бібліотеці Академії адвокатури низку прекрасних видань. За що вам величезна подяка і шана! А от на системному рівні – чи існують усталені канали взаємодії між українськими бібліотеками і книговидавцями?
В.К.: Існують, і такі зв’язки є достатньо тривалими, міцними. Щороку відбуваються публічні закупівлі для поповнення фондів бібліотек. Війна призупинила цей процес. Але в цілому для бібліотек ми готуємо певну частину книжок. Вони дійсно стали дорогими. Україна не виробляє папір для друку. Ми використовуємо папір із Індонезії, Китаю, В’єтнаму. Він теж зростає в ціні. Сама поліграфія, тобто друк став дорожчим. Порівняно з аналогічним періодом минулого року книги подорожчали на половину. До того ж вони друкуються у інший, цифровий спосіб, який теж дорогий. Яскравий, але дорогий. На сьогодні студенти практично не купують книжок. Але тут справа не в ціні книжкової продукції. Ми, наприклад, завжди йдемо на зустріч студентам, втім, в Google завжди є аналог. І студенти там користуються джерелами. Тому своїм студентам я надаю практично все, щоб вони володіли джерелами з кримінального права, кримінології а з кримінально-виконавчого права. А вони вже нехай самі вирішують, чи потрібні їм додаткові джерела до цих дисциплін.
С.Г.: Ще на початку пандемії, коли ми терміново переходили на дистанційний формат навчання, однією з критичних проблем було забезпечення доступу до навчальної літератури для студентів. Академія адвокатури разом з кількома іншими університетами звернулась до кількох потужних видавництв з проханням надати електронні версії підручників, коментарів до кодексів, довідників. Більшість це звернення взагалі проігнорувало, дехто відповів в тому сенсі, що це дуже непросте питання, пов’язане з авторськими та суміжними правами, і тому, самі розумієте… Разом з тим, такі гіганти, як, скажімо, Oxford University Press – видавництво Оксфордського університету – та багато інших видавців та розповсюджувачів в усьому світі, знайшли можливість у стислі терміни запровадити відкритий доступ до своєї продукції. Ця проблема не зникла, навпаки, на тлі російської агресії її гострота зросла в рази. Що, на ваш погляд, можна було би зробити, щоб релоковані університети, студенти, які перебувають за кордоном або в інших місцях, де українські книжки фізично недоступні, могли б отримати мережевий доступ до навчальної і наукової літератури, не порушуючи при цьому нічиїх прав інтелектуальної власності? Зміни в законодавстві, ініціатива МОН або Уряду, багатосторонні угоди з правовласниками? Чи це утопія, і все як завжди – лишень піратські копії?
В.К.: Дуже актуальне запитання. Ми маємо багато досвіду з вирішення таких питань. Раніше в Академії адвокатури України, як ви знаєте, працював Читацький клуб. На якому ми не лише розповідали про новинки, але й надавали можливість користуватися книжками, передавати їх один одному через бібліотеку. Наразі ми постійно інформуємо бібліотеки і бібліотечні колектори про вихід новинок у світ. А наукові видання просто надсилаємо у бібліотеки. В кожній країні свої традиції щодо забезпечення книжками читачів, студентів зокрема. Такі книжкові гіганти як Oxford University Press або Cambridge University Press створили нові стандарти забезпечення студентів книжками. На своєму сайті Yurincom.сom ми маємо певні локації з розміщення та запрошення студентів і викладачів до використання і скачування контенту. А газета «Юридичний вісник України» (yvu.com.ua) та фаховий журнал «Юридична Україна» (yu.yurincom.com) – вони загалом мають вільний для користування контент. Заходьте на сайти та користуйтеся.
С.Г.: Кілька тижнів тому весь світ облетіло фото, на якому молодий хлопець – солдат наших Збройних сил, – лежачи в окопі (цілком, до речі, комфортно), читає книжку професора Єльського університету Тімоті Снайдера. Днями один наш студент (прізвище не називаю із зрозумілих причин) складав іспит так само з окопу, в перерві між навалами руських. Отримав високий бал без жодних «натяжок». Коли екзаменатори його спитали, як йому вдалося так гарно підготуватись, він просто відповів: «прихопив з собою підручники» (напевно, мама на війну збирала). Впевнений, ці епізоди не поодинокі. А давайте замислимося: дуже непроста книга Снайдера «The road to unfreedom» («Шлях до несвободи»), підручники для підготовки до іспиту – посеред війни, смерті. Справжній героїзм часто проявляється саме у таких ніби дрібних речах. І моє питання, виходячи з цього, таке: яким чином ми могли би ще посилити нашу допомогу хлопцям і дівчатам, які зараз воюють на передовій, адже, як ми бачимо, інтелектуальна, інформаційна підтримка потрібна їм так само, як і зброя? Можливо, є якісь проєкти, ідеї, напрацювання, які ми могли би спільно реалізувати?
В.К.: Побутовий героїзм став повсякденним явищем. Нещодавно ми завершили Всеукраїнський конкурс «Кращий вчитель року». Я був головою журі в номінації Вчитель року з основ правознавства. Так в нас троє вчителів були з тимчасово окупованих територій. Двоє змушені були знятися з об’єктивних причин, особистої безпеки зокрема. А один конкурсант, до речі на фінальній стадії, – він став одним із переможців, а за дві доби відправився на передову. А про хлопця, що читав книгу Тимоти Снайдера «Шлях до несвободи», то я виклав інтерв’ю на сайті газети. Надзвичайно грамотна і патріотична персона. Зовуть його – Олександр Ширшин. На курсах, де я викладаю, мабуть чверть студентів або в ТРО, або в армії. І ніхто не просить поблажок. Всі вчяться, ще й для інших є прикладом.
С.Г.: На останок, як заведено, запитання особистого характеру. Чи вистачає у вас зараз часу читати не тільки фахову, але й художню літературу? І якщо так, якому жанру ви віддаєте перевагу? Щось цікаве прочитали останнім часом?
В.К.: Я загалом книги не читаю, а вивчаю їх. Того ж Тимоти Снейдера, Сергія Плохія «Брама Європи» чи Нормана Девіса «Історія Європи» змушений перечитувати. На чисту художку просто не вистачає часу. В позаминулому році ми видали книгу Віри Валле «Влада і свобода». Так ось її можна читати і як філософське або історичне оповідання, і як нон-фікшен, і як подарункове видання. В ній викладений різнобарвний матеріал. Книга розійшлася. Зараз ми робимо е-формат видання.
С.Г.: І зовсім останнє. Це не традиційне «про плани на майбутнє», адже зараз планувати щось складно. Але дещо з цієї серії. Чи варто нам, читачам, сподіватись, що ми побачимо логотип Юрінком Інтер на детективному трилері чи, можливо, романі про кохання? Я запитую не жартома (хіба що трошечки). Ми ж бачимо – війна змінила все, і читацькі пріоритети також змінюються на очах: щоби краще розуміти себе, своє місце в історії і в сучасності, люди хочуть наново перечитати все те, що донедавна видавалося добре відомим. Тому, без жартів, а цілком серйозно, мені видається, що Юрінком з його досвідом, авторитетом і потужністю міг би охопити значну більшу аудиторію, розширивши тематику, додавши нові жанри. Якісної аналітики, по-справжньому фахової публіцистики стосовно нагальних політико-правових питань сьогодення справді критично не вистачає. І ніякі Ютюб-експерти цей вакуум не заповніть. Що скажете?
В.К.: В нас присутні художні книги. Ми навіть створили своєрідний винахід – соціальний трилер. На зразок книги Івана Франка «Основи суспільності». Два автори, яких ми запросили, а саме Андрій Кокотюха та Лариса Денисенко, створили відповідні книги. А. Кокотюха «Поховання Аделі» та Лариса Денисенко – «Розрахунковий стан». Трилери – супер. І над розширенням асортименту ми працюємо постійно.
