Інститут права має давню та славну історію.
Заняття для перших 35 студентів юридичного факультету розпочалися у 1835 році. Повів їх у царину юридичної науки перший декан факультету професор Ігнатій Данилович, один із найосвіченіших вчених, який виконував роботи по кодифікації польсько-литовських законів і з прибуттям до Києва у 1835 році був призначений на кафедру поліційних і кримінальних закон
ів.
Згідно зі Статутом Київського університету імені Святого Володимира від 25 грудня 1833 року на юридичному факультеті вивчалися: енциклопедія права (загальний систематизований огляд законодавства); основні закони та уложення Російської імперії, закони про громадянський стан людей у державі; цивільні закони (загальні та особливі), зокрема кредитне, торговельне, фабричне законодавство та локальне (звичаєве) право; кримінальне законодавство; закони благочинства; закони про державні зобов'язання і фінанси, римське право та його історія. Крім того, викладалася і така спеціальна дисципліна, як церковне право.
Особливістю перших років функціонування факультету було те, що більшість викладачів крім фахової мали і духовну (релігійну) освіту. Це створювало висококультурну ауру життя факультету, сповненого людяності, високої професійності і християнської духовності. Першим професором на юридичному факультеті по кафедрі римського права був О.Міцкевич, рідний брат знаменитого польського поета А.Міцкевича, бувший вчитель волинського ліцею, який в 1837 році був переведений до Харківського університету.
Юридичний факультет був першим істинно правничим факультетом на Європейському континенті, враховуючи, що на тодішніх юридичних факультетах викладалася головним чином наука про мораль (етику) і застаріла система природного і римського права, цивільні та кримінальні закони, судочинство та фактично існували тільки етико-політичні факультети.
Можна припустити, що ініціатором створення юридичного факультету і головним укладачем першого плану його структурної побудови був М.Сперанський, більшість учнів якого стали професорами юридичного факультету Київського університету: К.Неволін на кафедрі енциклопедії законодавства, С.Богородський на кафедрі законів благочинства і благоустрою, С.Орнатський на кафедрі цивільних законів, А.Федотов-Чеховський на кафедрі римського права замість переведеного до Харківського університету проф. А.Міцкевича. Всі вони згодом стали визначними вченими і керівниками юридичної освіти Університету імені Св. Володимира.
В квітні 1837 року К.Неволіна, який викладав на кафедрі енциклопедії законодавства та російських державних законів, обрали третім після Максимовича і В.Циха ректором Університету Св. Володимира. У зв'язку з істотними управлінськими навантаженнями за клопотанням ученої ради університету міністром освіти було призначено у грудні 1838 року на допомогу ректору ад'юнктом юридичного факультету М.Іванішева, який став згодом улюбленим учнем К.Неволіна. Останній не тільки був чудовим керівником вузу, з яким пов'язані не тільки значні новації вищої освіти, але й істотні наукові розробки в галузі законодавства. "Енциклопедія законодавства" К.Неволіна була першою ґрунтовною працею, яка мала значення для розвитку правничої освіти і науки й не втратила свого значення і актуальності у наш час.
Видатною постаттю в історії юридичного факультету й університету був декан, а згодом і ректор професор М.Іванішев, який на терені порівняльного аналізу слов'янських законодавств обґрунтував особливості народного (звичаєвого) права України, започаткував перший прилюдний захист докторської дисертації на юридичному факультеті 30 липня 1840 року, створив кафедри: фінансового, міжнародного права, історії слов'янських законодавств, політичної економії і статистики, мав значний доробок щодо вивчення рідного краю, протягом двадцяти років був редактором юридичних пам'яток у Київській археологічній комісії, сприяв становленню правничої майстерності випускникам факультету В.Незабитовському, О.Романовичу-Славатинському, Ф.Леонтовичу, М.Володимирському-Буданову.
Згідно із Загальним Статутом імператорських російських університетів від 18 червня 1863 року на юридичному факультеті, який об`єднував тринадцять професорів і шість доцентів, читалися наступні правничі дисципліни: енциклопедія права (юридичних та політичних наук, історія філософії права); історія важливіших іноземних законодавств (давніх і нових); історія руського права; історія слов`янських законодавств; римське право (історія римського права, догматика римського цивільного права, візантійське право); державне право (теорія державного права, державне право важливіших іноземних держав, руське державне право); цивільне право, судоустрій, судове провадження; кримінальне право, кримінальний судоустрій і провадження; поліційне право, зокрема вчення про безпеку (закони благочинства, закони про соціальний добробут); фінансове право (теорія фінансів, руське фінансове право), міжнародне право; політична економія і статистика, державне законодавство.
Визначним розвідником історії права став учень проф. М.Іванішева проф. Володимирський-Буданов. Його історико-правові дослідження і тепер не втратили своєї актуальності, особливо магістерська робота "Німецьке право у Польщі та Литві" (1868р.), докторська дисертація "Держава і народна освіта Росії з ХІІ ст. до заснування міністерств"(1847р.); "Хрестоматія з історії руського права" у трьох випусках (1872 - 1875 рр.); "Огляд історії руського права" (1881 р.); "Історія імператорського університету Св. Володимира" (1884 р.) та ін.
Обдарованим студентом юридичного факультету, що закінчив його із ступенем кандидата права, а згодом став професором міжнародного права, доктором політичних наук, деканом юридичного факультету був В.А.Незабитовський. Він тричі призначався деканом юридичного факультету, плідно займався дослідженням проблем становлення міжнародного права, вперше обґрунтував теорію правничої природи державної території як межі державної влади, сприяв формуванню міжнародно-правових поглядів його послідовників - Р.У.Базінеру, О.О.Ейхельману, які примножили у подальшому його творчі здобутки у цій галузі знань.
