14/02/2024
Клиновидна кістка впливає на верхню щелепу за допомогою сошника і небних кісток. З механічного погляду, ця модель міжкісткових з'єднань із клиноподібною кісткою як рухова сила — досить правдоподібна.
Деякому сумніву піддається можливість руху в сфенобазилярному суглобі у дорослої людини. Однак рух у цьому суглобі є суттєвим моментом у функціональній моделі Сатерленда. На ранніх етапах розвитку ембріона сфенобазилярний суглоб — це хрящове з'єднання. Він розташовується якраз ззаду стосовно турецького сідла і спереду стосовно великого отвору, там, де задній виступ тіла клиноподібної кістки приєднується до переднього виступу основи потиличної кістки. Тонкий шар хряща, цілком ймовірно, зберігає деякий ступінь пластичності протягом усього життя. Сатерленд неправильно описав цей суглоб як симфіз. У його описах цього суглоба як симфізу використовуються характеристики симфізу для того, щоб припустити існування патологічних станів зсуву між клиноподібною кісткою та потилицею, а також торсій, бічних вигинів і рухів на кшталт: згинання—випрямлення.
Якщо між клиноподібною кісткою і потилицею зберігається деяка пластичність, то, імовірно, можуть виникати торсії, бічні вигини і рухи на кшталт: згинання—випрямлення. Зв'язок між клиноподібною кісткою і потилицею, схильний до зсуву, який Сатерленд назвав вертикальним, або латеральним, стрейном, являє собою, однак, щось таке, про що важче скласти уявлення як про властивість, притаманну саме суглобу, який насправді симфізом не є.
З гістологічної точки зору, сфенобазилярний суглоб правильніше назвати хрящовим з'єднанням. Він зберігає деякий ступінь пластичності протягом усього життя. Імовірно, правильніше буде уявити анатомічні дисторсії між компонентами сфенобазилярного синхондрозу як вторинні для дисфункцій шва краніальної основи та/або патологічних оболонкових напруг усередині твердої мозкової оболонки. Імовірно, за вродженої первинної деформації анатомічного взаємозв'язку між клиновидною кісткою і потилицею патологічні сфенобазилярні взаємозв'язки не встановлюються. Тверда мозкова оболонка міцно кріпиться до кісток склепіння і основи черепа, як, наприклад, окістя і ендост (внутрішня оболонка кістковомозкової порожнини). Патологічні напруження, наявні на дуральних оболонках, тому передаються різним кісткам, до яких ці оболонки кріпляться. Ця обставина спричиняє патологічний функціональний рух цих кісток.
У моделі Сатерленда клиноподібна кістка розглядалася як привідна (рухова) сила для руху кісток черепа. Неминуче виникає запитання: "Що являє собою привідна сила, що діє на клиноподібну кістку?" Сатерленд вважав, що клиноподібна кістка рухається у відповідь на циркулюючу флуктуацію спинномозкової рідини і на її вплив на внутрішньокраніальну оболонкову систему. Він розглядав серпо головного мозку (falx cerebri), листки мозочкового намету (leaves of the tentorium cerebelli) і серп мозочка (falx cerebelli) як учасників реципрокного напруження оболонкової системи, яка реагує на циркулюючі флуктуації спинномозкової рідини, змушуючи клиновидну кістку здійснювати ритмічні рухи відносно краніальної основи. Сатерленд вважав, що джерелом усього цього руху слугує ритмічне звуження і розширення шлуночкової системи мозку. Він розглядав мозок як головне джерело сили, яка впливає на краніосакральну систему і виробляє рух.
Здається, це стало феноменальним проявом проникливості, наше дослідження, в основному, підтримує цю модель. Загалом, сучасні технології починають доводити, що модель доктора Сатерленда в загальних рисах правильна.
📚 Джерело: «Краніосакральна терапія», Джон Апледжер
